Митно-прикордонне…

Пояснюю: одне з найбільших подивувань іноземців при в"їзді в Україну ( іпри виїзді теж) — похмурі обличчя наших прикордонників. Особливо це в Борисполі помітно, коли людина з невиспаним обличчя і почервонілими очима намагається знайти в паспорті потрібну сторінку. Ні тобі "добрий день", ні "до побачення".

В наземних кордонах почались приємні зміни. Прикордонниця застрибує в наш бус з запитанням

" Добрий день, паспорти дітям роздали?". Німа сцена. В автобусі дітей нема.  Тендітна Оля на першому  сидінні здалеку нагадує дитину? Прикордонниця посміхається :"Ой, вибачте, в таких автобусах , зазвичай, дітей на екскурсію везуть" і збирає паспорти. Вигляд у неї такий…., привітний.

Сцена друга. Веселий польський митник заглядає в буса.

— Цигарки, водка є?

Ми дружно у відповідь:

— Нема.

— А чого ж  ви тоді їдете? 

Хм, цікаве запитання. Пан митник всівся на місці водія,і воно так вигладає, що ті запитання "не риторичні". А по суті. Хоча зі смішком.

Тендітна Оля (за сумісництвом — керівниця нашої групи) пояснює, що їдемо в Краків.

— Краків — це від Ринку до Велічки, — реагує пан митник. — А в Кракові — куди?

Оля дістає лист з запрошеннями " в справі організацій позажондових". Минтик уважно те все вивчає   і робить несподіваний висновок:

— То Юля Тимошенко — ваша тьотка?

Ми обурюємось, якби вона була нашою "тьоткою", їхали б ми в цьому автобусі…  Як мінімум, літаком летіли б.

В автобус заходить ще один митник. Цікаво, що буде далі?

— Ходімо, — каже наш митник колезі, — тут їде організована група ….контрабандистів .

І на цій оптимістичній ноті я втретє в  2009 році в"їзджаю в Єропейський Союз. Схоже, що це не в останнє.

Але, увага, на мене чекав ще і виїзд. Пропускаю Краківський вокзал, і всі ті пригоди, і потяг, і польський вагон, і нарешті ми доїхали до рідних країв. Чесно, українську митницю чекали з острахом, як гарантовано зіпсований настрій , підняті полиці, гаркання  і все-таке. В купе заглянула чергова білява пані в митній формі з радісним вигуком:

— Добрий день, дівчаточка!

У нас мову відібрало, настільки манера поведінки української митниці нагадувала того польського митника з Краковця. І відрізнялась від звичної української манери поведінки митних службовців.

Пані неспішно і з посмішкою почала з нами ніби світську розмову:куди їздили, а чого, а який результат поїздки, а де в Україні живем, а давав нам хтось передачу… Я так розумію, остання фраза була ключовою, і, незважаючи на посмішку і радісний вигляд, пані справно робила свою роботу. Та в такому вигляді її робота була приємнішою і для неї, і для нас.

Переконавшись, що з нас нічого не візьмеш, і не рушивши наших сумок, пані пішла в інші купе. А до нас зайшов прикордонник. Такий радісний, не повірите. От тільки вирішив мене запитати, через який пункт я кордон перетинала, коли в Польщу їхала. Наче я дивлюсь, як там що називається. Чудом згадала слово "Краковець", але була в тому невпевнена , так пам"ятала, що через Краковець до Кракова їдуть. Але раптом то була Рава-Руська? Візьмуть і додому не пустять, пошлють назад на таблички дивитись.

Але то був Краковець, і мене все-таки пустили додому. В підтвердження своєї присутності в рідних землях пишу зараз ці рядки.

І дим солодкий…. 

 

 

2 комментария Митно-прикордонне…

  • nina

    wah! nevzhe 🙂
    ce napevno podijala reklama, jaku vivisily v borispoli:))

  • richka

    А яка реклама в Борисполі висіла? Я їх поведінці сама дивуюсь, чесно : )