В пошуках могили невідомої княгині…

Я наслухалась про цю княгиню купу історій. В основному про те, хто і як намагався її розкопати. 

Мій покійний дід, в мирному житті директор місцевої школи, якось теж зізнався, що збирав бригаду для розкопок цього місця. Бригада організовано завантажилась в дідів автомобіль марки "бобік" разом з бутлем горілки і торбою закуски і всі рушили до лісу. В лісі вони чесно заблукали, тому зробили привал, випили-закусили… і, не дійшовши до місця з жаданим скарбом, повернулись додому.Один з членів цієї бригади, як зараз пам"ятаю, все пропонував динамітом ту могилу рванути. Щоб довго не копати… 

А копати там є що, бо навіть я в свої 14 років, вперше побачивши цей, так би мовити, "горбик", одразу зрозуміла, що до "основанія", де власне і мали б лежати цінні скарби, докопатись не просто. Але охочі знаходились. Весь курган був помережаний свіжими ямами різної глибини. 

Чого я досі не збагну, то це чому ніхто не докопав до кінця? Це я роблю висновок з глибини ям… Були вони дуже глибокі і поверхові, але враження, що скарби знайдено, не склалося. Хоча, хто його знає… 

Словом, десь два роки тому я випадково розмовляла з відповідальним за реєстр таких пам"яток і випадково поцікавилась, а хто, власне, була та княгиня, яка під нашим селом похована? Мій співрозмовник здивувався:яка княгиня? який курган? в реєстрі пам"яток такого немає. 

Ось так з"ясувалося, що пам"ятник Леніну в Хмільнику є в пам"яткою історії, а курган , в лісі під Хмільником — не є такою пам"яткою. 

І з того часу з"явилась у мене думка, якось цю пам"ятку зареєструвати. Може, при нагоді і з"ясується, що за княгиня там похована.

 

Мій знайомий, який кургани реєструє, пообіцяв колись приїхати , і все оглянути. Але ж… я біля могили княгині була перший і останній раз в 14 років, і дороги не пам"ятаю зовсім. Тобто, провести нікого не можу, можу тільки сама заблудитись. 

На щастя, є друзі і подруги, які завжди готові поблукати разом зі мною задля української археологічної спадщини. То ж мої подруги зголосились йти в невідому подорож в невідомий ліс і, шляхом спроб і помилок — знайти таки цю могилу. Аби потім, з почуттям виконаного обов"язку, привести до неї археологів. 
Зголоситись вони — зголосились. Але часу — ні в кого не було. Аж поки віддана Наташа на взяла несподівану відпустку, і так, між іншим, написала,"може поїдемо пошукаємо ту стародавню могилу". 

Поїдемо! 

Попередній план був такий. Ми їдемо в село. Цілий день ходимо по селі і розпитуємо, як нам ту могилу знайти. Чому ходимо так довго, бо я вже провела попереднє дослідження і виявилось, що всі мої родичі люди солідні, лісом в пошуках скарбів не шастають і дороги не знають. То ж треба було шукати знавця. 
А як знайдемо знавця, то наступного дня рушимо в ліс вже на пошуки могили. 

Втішало мене те, що заблукати ми могли в радіусі не більше 5 км. Тобто, був шанс , якщо зранку в ліс зайдемо, до вечора з нього вийдемо. 
От де вийдемо, невідомо. Десь ближче до цивілізації, точно… 

Цілу ніч мені ввижались страхіття, як ми з Наташею блукали лісом, мобільник не ловив "зони" ( а якби і ловив, як це ми могли розказати, де знаходимось?). 

Я серйозно рознервувалась, і категорично попросила свого приятеля Віталіка ( який десь там живе біля лісу, тільки з другого боку) знайти мені телефон місцевого лісника. 

Виявилось, що Віталік, слухаючи наші планування, тихцем готувався до рятувальної експедиції. Він не вірив, що ми з Наташею зможемо самотужки знайти цю могилу.

Наївний! Ми ще й не те можемо знайти, якщо потім, звісно, хтось нас знайде. 

І далі почались чудеса.

1 comment to В пошуках могили невідомої княгині…

  • ridnemisto

    Як гарно рубрика названа «Найрідніша із земель» — звучно і ємко!