Мандрівниця

то я додам свої 5 копійок.
Вперше я побувала у Берліні 4 роки тому, і це була неймовірна подорож, автобусом по Європах. Коли я сідала в того автобуса, навіть не уявляла в яких країнах побуваю. Взагалі, я їхала в Париж. Але той чудесний автобус передбачав зупинку на день в Берліні, і ми з Алінкою спочатку пішла на музейний острів, і обходили всі єгипетсько-грецькі зали, бо Алінка в музеях буває рідко і вирішила надолужити, буквально - вона обглянула кожен експонат.
А потім ми поїхали далі, екскурсійним автобусом чи тролейбусом, що там їздить для туристів. І зупинились на пункті перетину кордону, я знову потягла Алінку в музей, там був неймовірний музей Берлінської стіни, на який у нас не було часу, і грошей теж, бо ми вибивались з ліміту, а попереду - Париж, але ми зайшли в музейну крамничку, і дивились на різні чудасії, там були сірники, і шоколадки ( я одну купила), і чашки-футболки , всі присвячені Берлінському муру, і я б купила всього багато, якби не обачна Алінка, яка тримала мене за руку, але одне я все-таки купила, я купила собі листівку з шматочком стіни. Там продавались ці шматочки, хоч Алінка переконувала мене, що справжня стіна вже розпродана, а це - обман туристів, але я була невблаганна. Я купила собі шматочок стіни, бо мій дід, рідний брат моєї баби по матері, він цю стіну будував

Я така мандрівниця, трохи вибаглива. Хочеться мені які-небудь історичні старожитності подивитись. Тим більше, в Криму. Але в Миколаївці старожитностей не знайшла. Найбільш яскравою пам"яткою виявився невеликий меморіал, присвячений подіям другої світової війни.

Де я була ? Була на морі!

Жарко тут у вас, у місті. А в нас, в Лисогірському воєводстві, всім добре. Дехто щойно народився.

Ні закордону, ні історичностей українських. Один маршрут - Вінниця-Лисогірка. Лелеки на стовпі цілодобово кохаються. Лис вкрав у Ніни курей. На ставок прилетіли пара лебедів, а я ніяк не вдолаю зловити їх з фотоапаратом. Ще є білі чаплі, і сірі журавлі. Журавлі зворушують настільки, що фотографувати вже не хочеться. Гріх .

Вавель - резиденція королів. Вправний гід, напевне, розповість, що розташований він на висоті 25 м над рівнем Вісли, на вапняковій скелі. І розкаже, скільки королів бачили ці стіни.

 

Моя друга поїздка до Кракова. Мама, передивляючись документальний фільм про майора Вихря ( Юхима Березняка) сказала, що в таке гарне місто варто їхати. Я і перший раз рушила в Краків подивитись, що ж там таке є? За що німецькі націонал-соціалісти хотіли його знщити? Начиталась майора Вихря і зрозуміла, що просто мушу побачити це місто.

 

Тільки що повернулась з краківсько-львівськиї переїздів. Найбільше враження: наші митники і прикордонники. Друзі мої, вони посміхаються!

Слідів Брацлавського полку козацького не шукала. Мала цілком конкретну мету поїздки - місцева школа-інтернат, чи як там тепер її називають. В цьому вже рік живуть моїх п"ятеро братів і сестер, у четвертих. Я розумію, що спорідненість у четвертих - це вже смішно. З їх нещасною мамою ми грались в дитинстві, і після того, як її не стало, дітей відправили спочатку у дитячий притулок, а потім - у школу-інтернат. Близьких адекватних родичів у них немає. Тому я час від часу, дуже ритуально, на жаль, відвідую їх у Брацлаві.

В середу відвідала шановане мною польське консульство. І так виходить, що через три дні буду в Кракові. Традиційно, хотіла не в Польщу, а в село. Хотіння не в Польщу явно відбилось на моєму обличчі, настільки явно, що працівниця консульства довго допитувалась, чому я так пізно по візу звернулась. У мене ж запрошення від 30 квітня ?! ( не можу зрозуміти, яке й до того діло? чи я мала 1 - 9 травня в консульстві з"явитись? чи справляю враження людини з настільки вільним графіком, що в будь-який день можу все покинути і на Київ , у консульство, візу відкривати)

Якщо будете в Немирівському палаці, зверніть увагу як там влаштовано освітлення. Сам палац двоповерховий, колись мені розповідали, що на другому поверсі жили слуги. Може й так. Цього разу я звернула увагу, як влаштовано освітлення палацу.

Тут деякі перехожі закинули,що не всі фото виклала. Виправляю помилку. Авторство належить одному невтомному мандрівнику, який своїм солоним гумором не раз рятував нас від зневіри і втоми.

 

 

 

Звичайно, Немирівське скіфське городище. Попередньо, озброївшись знаннями з Інтернету, ви можете оглянути будівлю гімназії, де викладали Маркович і Сошенко, будинок, в якому жила Марко Вовчок (вулиця 50 років Жовтня, чи як?). До речі, колись мої батьки майже рік знімали квартиру в цьому будинку ,і я там теж жила. Перейнялась духом письменництва. На будинку є меморіальна дошка (тут жила Річка-Мандрівниця :)), так що все без обману. Можна ще в монастир заглянути, там могила княгині Щербатової наче б то знайдена... але це все дрібниці порівняно з Немирівським скіфським городищем, на яке ми і вирушили разом з естонським професором Олавом у минулий четвер.

 

Не знаю, навіть, з чого почати. Є місця в Україні, які можна сміливо зараховувати до якогось-там чуда світу. Але українське населення про них не знає- не відає, і окрасою свого краю вважає, як правило, щось інше. Візьмемо, для прикладу, Немирівське скіфське городище. Скільки ми туди не їдемо, обов"язково знайдеться хтось в автобусі, хто все життя цією дорогою туди-сюди їде і ніколи не дивився в ту сторону. На щастя, тепер на дорозі є покажчик "Скіфські вали" То якщо ви звернете від Немирова на Умань, десь кілометрів через 5 ви їх побачите.

 

Додаю ще бузку до сьогоднішньої бузкової теми в Покатушках.

 

Ось так виглядає шишечка, яку зривають і сушать, щоб пилок відділився.

 

Я народилась в селі, якого нема на карті. Довгий час розважалась тим, що малювала його назву на всіх побачених мною картах області і району. Так, від руки, аби зафіксувати його існування в цій цивілізації.

 

Куди піти ? Рекомендую всім йти в ліс. Не просто в ліс, а в ліс сосновий. За корисним для здоров"я сосновим пилком, який дехто вважає ліками, а дехто, наприклад Тяньші, називає біологічно активною добавкою і пропонує за добрі гроші.Я у них не купувала, випадково знайшла на сайті і дуже здивувалась, що в Україні хтось купує ніби китайський сосновий пилок. Тут свого нема куди подіти.  

Вже скільки написала про останню подорож до Чехії, а все одно не все розповіла. З різних цікавих закладів, в яких ми побували, запам"яталась така собі кав"ярня для мам з дітками, в передмісті Праги.

 

Десь в колегів-блогерів нещодавно читала про цікаве оформлення автобусної зупинки. Я теж захоплююсь мозаїчними панно на зупинках у Вінницькій області. Шкода, що ті мозаїки з часом втратили вигляд, десь пошкоджені, обсипались кахлі. Шкода, що їх не реставрують, не беруть на облік як пам"ятники мистецтва.

"Ніхто алкоголь не переміг, але в Моравії отримали нічию" - жартує керівник місцевої благодійної організації. Чим далі від Праги, тим щирішими стають люди, і веселішою поїздка. Познайомившись з старосткою пані Мартою в Намнешть на Гані, рушаємо далі, в корчму іншої небуденної пані, Ірини Крилової.Такий феміністичний день видався у Моравії.

Йдемо лісом. Пробуємо збирати гриби. І щось на мене находить. Ліс, молоді дерева навколо. Все здається однаковим. Я йду кудись і здається мені, що йду паралельно з дорогою. А насправді - по діагоналі в ліс. Ось так легенди про лісовиків і народжуються. Бийте мене, ріжте, а я була абсолютно впевнена , що йду по прямій. 
Цей ліс, він заколисує, вводить в транс, а куди заведе - невідомо. Але навіщо я зупинилась? Хто знає, що могло б там бути, там, куди нас кликали дерева? 

Галина Володимирівна зустріла нас біля лісгоспу. А ще був її знайомий лісник, який погодився підвезти нашу експедицію до ділянки. Лісник якраз знайшов у лісі крем’яну сокирку, каже, плуг виорав. Не пошкоджена , в доброму стані. А ще розповідав, як натрапив у лісі на свіжі хрести з табличками "Тут боролись вояки УПА". Каже, хтось же їх поставив. І чому саме на цьому місці? Мабуть, знали щось... 

Ще розповіли нам купу різних історій. Про золоті карети, які чекають свого часу на дні замулених ставків; про двері, що ведуть до старовинних підземних ходів; про залишки зруйнованого замку в сусідньому селі. Все це обіцяють показати за першої ж вимоги, крім золотої карети, звичайно. 

Завтра ми з Наташею залізли у маршрутку Вінниця-Хмільник і чемно водія попросили: зупиніться нам біля Лісгоспу. А водій чемно нам відповів, що сам вінницький і де той лісгоп - не відає. Ми провели опитування в маршрутці на предмет мешканців Хмільника, обізнаних з місцевістю. Без особливого успіху . Хтось порекомендував нам вийти біля санаторію. А там - буде наче наш лісгосп. От їдемо ми собі, їдемо. Всю дорогу балакаємо, бо давно не бачились. Про любов, життя, книжки, археологію...

Продовжую розповідь про те, як ми з Наташею знайшли незареєстрований курган в лісі під Хмільником. 
Якщо ви пам’ятаєте, в попередній частині я зупинилась на розмові з Віталієм. Віталій, який живе біля лісу, але з іншого боку; готувався до рятувальної експедиції. Наперед, не чекаючи, доки ми там загубимось. 
Підготовка проходила в основному у Вінниці, паралельно з сесією , бо він навчається заочно. 
Отже, я дуже-дуже попросила Віталія запитати місцевого лісника, яким шляхом найкраще йти до кургана... Хоча я жодного шляху не знала. Або хоча б телефон місцевого лісника мені знайти.